“На нас очікують надзвичайно складні тижні. Скільки їх буде — точно не скаже ніхто. Поки важке іноземне озброєння урівноважить сили і забезпечить злам на користь України, мине час”, — зазначає міністр оборони України Олексій Резніков. Яким саме буде новий період війни і чого від нього чекати?
Докладно про це говоримо з військовим експертом Олегом Ждановим, полковником запасу Сергієм Грабським, експертом Центру оборонних стратегій Віктором Кевлюком і членом координаційної ради Громадської ліги “Україна — НАТО”, керівником безпекових програм Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Павлом Лакійчуком.
“З військового погляду будь-яка війна складається зі стратегічних і оперативних операцій — це періоди найвищого напруження сил, мета яких — досягти поставлених завдань у наступі чи обороні, — пояснює Павло Лакійчук. — Операції не можуть тривати надто довго, наприклад, роками, оскільки витрачаються ресурси — техніка, боєприпаси, пальне, спорядження, виснажуються люди. Через це після кожної такої активізації настає спад — оперативно-тактична пауза, під час якої супротивники “зализують рани”: перегруповуються, підтягують тили, формують резерви, щоб знову зійтися в новій битві”.
— Настала саме така пауза?
П. Лакійчук:
— Так. Росіяни не змогли нас подолати під час активних фаз своїх операцій — ми не здалися, тримаємо оборону, контратакуємо. Та знищити ворога, погнати його з нашої землі нам бракує можливостей — він і досі сильний. Путін не має наміру здаватись, він налаштований на перемогу за всяку ціну. Ми теж не можемо капітулювати — для нас ця війна екзистенційна, від її результату залежить, чи будемо ми існувати взагалі як народ, як держава. Тож точки “посередині” немає. Ми не здалися, але й поки що не перемагаємо.
В. Кевлюк:
— Захоплення найбільшої за географічними розмірами країни Європи з населенням 40 мільйонів у принципі не може бути швидкою воєнною операцією. Варто відокремлювати заяви речника міністерства оборони рф (“Київ — за три дні!”) і здоровий глузд. Ми спостерігаємо зменшення апетитів агресора: від “демілітаризації та денацифікації всієї України” противник перейшов до “операції із захисту Донбасу”, а тепер виявився неспроможним навіть вийти на адміністративні кордони Луганської й Донецької областей, тому, ймовірно, обмежиться спробами оточити частину Сил оборони в районі Сєвєродонецьк — Лисичанськ. Іншим напрямом його дій залишиться утримання сухопутного коридору до Криму.
С. Грабський:
— На деяких операційних напрямках противник виснажився так, що просто не може вести наступ, а на інших мусить переходити до оборони через активні контратаки ЗСУ. Тому наразі росіяни намагатимуться втримати якомога більше території, а ми — звільнити. Потім обидві сторони закріплюватимуться на позиціях.
О. Жданов:
— Справді, противник тепер надзвичайно виснажений, тому й не має успіху навіть в операційних зонах, де не бракує живої сили. Наприклад, на ізюмському напрямку російська армія зосередила 22 батальйонні тактичні групи, але вони вже п’ятий (!) тиждень не можуть просунутися і прорвати нашу оборону. 20 кілометрів за понад місяць — це не успіх, це провал.
Наразі реально активним залишається тільки один напрямок — у районі Сєвєродонецька. Сил росіянам там вистачить ще максимум на декілька днів, а далі вони потребуватимуть тут оперативної паузи для поповнення втрат в особовому складі й техніці задля відновлення боєздатності. Вони окопуватимуться, переходитимуть до оборони й з’ясовуватимуть, чому не вдалося. Тому зниження активності бойових дій і перехід до позиційної війни — закономірні.
— То що ж далі?
С. Грабський:
— Затяжна фаза війни. Вона завжди наступає тоді, коли обидві сторони не можуть виконати свої завдання за допомогою активних бойових дій, адже противник, який наступає, вже виснажений, а сторона, що обороняється, ще не накопичила достатньої кількості озброєння й техніки для потужного контрнаступу. На сьогодні очевидним стає перехід до такої фази російсько-української війни. Він був очікуваним.
Ми наразі ведемо оборонну операцію в активній фазі. Її завдання — знищення противника, розгром його основних угруповань і унеможливлення подальшого просування, примушення противника закріпитися на невигідних для нього рубежах і забезпечити інші умови, які дозволять перейти нам у контратаку. Всі ці завдання ми добре виконуємо. Паралельно маємо готуватися до наступної фази — переходу в контрнаступ.
П. Лакійчук:
— Для завдання стратегічної поразки ворогові нам справді бракує сил — необхідних резервів, наступального озброєння, налагоджених логістичних ланцюгів. На все це потрібен час. Завдання наших сил оборони сьогодні — протриматись, допоки ми наростимо м’язи.
Це розуміють і наші західні партнери. І нарощують політико-дипломатичні зусилля, формують єдиний скоординований фронт підтримки України.
О. Жданов:
— Для нас дещо невигідний такий хід війни, але ми не можемо його уникнути, бо за майже три місяці безперервних бойових дій наші війська також виснажені — вони потребують перепочинку та перегрупування. Ми змушені йти на це. До того ж на сьогодні у нас тотальний дефіцит важкого озброєння. Якби наша армія мала достатньо озброєння, ми вже давно сформували б резерви й ввели їх у бій, а ті частини, які на передовій, вивели в тил. Але ми не можемо собі дозволити такої розкоші.
— Скільки триватиме така фаза?
О. Жданов:
— Тривалість цього етапу залежатиме від того, наскільки швидко одна зі сторін зможе сформувати резерви й ввести їх у бій. Ця фаза небезпечна тим, що в цей час починаються перегони у формуванні резервів — хто перший встигне їх підтягнути, той першим почне активну бойову діяльність і матиме більше шансів на перемогу.
С. Грабський:
— Тривалість цього етапу залежить не тільки від військових, а й від політичних та економічних факторів. Що швидше Україна зможе забезпечити армію необхідним озброєнням і підготувати резерви, то раніше ми підемо в контрнаступ. Ця швидкість залежить, зокрема, і від політичної волі наших західних партнерів. На все це потрібен час. Мінімально можемо говорити про 2 — 3 місяці, максимум — пів року.
Тривалість цього етапу залежить не тільки від військових, а й від політичних та економічних факторів.
Для противника це також актуально, адже вони можуть прийняти політичне рішення про мобілізацію, також накопичуватимуть військовий контингент і техніку. Як швидко вони це зможуть зробити в умовах санкцій —
не спрогнозує ніхто, адже це вперше в історії воююча країна піддається таким колосальним санкціям і майже не має союзників.
— Чи може перехід до цього етапу війни свідчити про ведення закулісних перемовин?
С. Грабський:
— Переговори ведуться у будь-якій фазі війни. Треба розуміти, що противник намагатиметься намацати можливі напрями виходу зі ситуації, бо вже втратив території, які раніше йому вдалося захопити, — наприклад, Харків. Втім, результат війни таки вирішуватиметься на полі бою.
О. Жданов:
— Наразі США консолідували союзників і є лідерами колективного Заходу. Вони ставлять геополітичне завдання цієї війни — розгром амбіцій рф. І поки цього не досягнуть, серйозно про перемовини не йтиметься. Тому, наприклад, розмову міністрів оборони США та рф Остіна й Шойгу не варто оцінювати як досягання якихось домовленостей, це радше вимірювання настроїв один одного.
До того ж Байден тепер не сяде за стіл перемовин із путіним — він максимально принижуватиме очільника рф, змушуючи його домовлятися саме зі Зеленським. Нам же поки немає з чим йти на перемовини. У нас лише нові окуповані території. Для України мир на цій стадії — це самогубство, капітуляція. Ми мусимо мати військову перевагу. Тому я дуже дивуюся позиції Зеленського, який знову озвучує ідею зустрітися віч-на-віч із путіним. Не розумію, що він хоче обговорювати з диктатором. На такий крок ми можемо погоджуватися лише за сильної позиції — коли здійснюватимемо потужний наступ.
П. Лакійчук:
— Путінська росія стає все більш токсичною. Точка неповернення вже пройдена. Ніхто в світі не дозволить собі підтримувати стосунки з москвою так, як раніше, неначе нічого не відбулося. Дзвінки путіну в кремль — фантомні болі за минулим.
— Чи повинна Україна погоджуватися на територіальні поступки заради миру?
С. Грабський:
— На сьогодні ми не маємо морального права піти на поступки ворогові, бо знаємо, що стається на окупованих територіях, як ворог ставиться до українців. Обміняти тимчасовий мир на життя наших громадян буде злочином. Якщо в українській владі сидять самогубці, то вони можуть спробувати піти на такий крок. Але я маю великі сумніви, що вони це зроблять.
О. Жданов:
— Мир в обмін на територію означатиме колапс для влади, бо суспільство налаштоване на перемогу. Ми маємо єдиний шанс повернути територіальну цілісність і відстояти свій суверенітет. Якщо ми підемо на будь-які поступки росії — це не лише означатиме наш програш, а й стане просто відтермінуванням нової фази війни, яка буде для нас ще більш жорстокою та руйнівною.
— Що нас чекає після затяжної фази?
О. Жданов:
— Після формування резервів їх вводять у бій на одному чи декількох напрямках і намагаються виконати поставлене завдання — звільнення або захоплення територій.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з переможцем "Євробачення" та його мамою
